життєві історії

Батько сказав, що я йому не потрібна так само як і жінка, з якою він мене нажив

Мої батьки розводилися, коли мені було всього шість років. На суд матуся потягнула мене з собою. І там, в суді, батько сказав, що я йому не потрібна — так само як і жінка, з якою він мене нажив.

Я запам’ятала ці слова на усе своє життя. Мені образливо досі, хоча вже стільки минуло часу.

Ми дуже важко жили з матусею. Батько ніколи не допомагав нам. Аліментів він не платив. Але матуся якось намагалася зробити наше життя не гірше, ніж в інших. Вона працювала у швацькому цеху і частенько брала роботу додому.

Через декілька років вона знову вийшла заміж, і нам стало жити набагато простіше.

Мій вітчим дядько Коля був просто чудовою людиною. Він любив мене, як рідну доньку. У них з матусею не вийшло завести свою спільну дитину, тому усю свою не витрачену батьківську любов він подарував мені.

Він возив нас з матусею в зоопарк. Я досі пам’ятаю цей захват, адже з рідним своїм батьком я нічого не бачила, окрім скандалів і лайки.

А з дядьком Колею все було по-іншому. Ми їздили відпочивати на морі, і це було просто прекрасно. Все було в нашому житті відмінно.

Але потім сталася біда — моя матуся захворіла. Ми по черзі сиділи біля неї. Дядько Коля щодня приносив їй свіжі квіти. Вони так радували матусю, і вона посміхалася, не дивлячись ні на що.

Я уперше бачила у своєму житті, щоб чоловік так плакав. На той момент мені вже було вісімнадцять років.

Матуся видужала, і ми вже усі плакали від щастя. Я зрозуміла тоді, наскільки сильно ця людина любить матусю.

Незабаром я вийшла заміж і народила близнюків. І, якось гуляючи з ними, раптом зустріла свого рідного батька.

Я впізнала його чомусь відразу. Він, як не дивно, теж мене впізнав і видав мені:

«Ти чому не спілкуєшся ні зі мною, ні з моїми родичами? Проходиш мимо, навіть не вітаєшся. На весілля не запросила.

Як тебе тільки матуся виховала! Я відразу знав, що вона з тебе не зможе зробити хорошу людину. Виростила невдячну доньку».

Такі слова для мене стали просто шоком. Я відповіла йому:

«Ти хто такий, щоб мені щось пред’являти? Забув, як ти в суді, багато років тому, під час шлюборозлучного процесу відмовився від мене? Твої ж слова були, що я тобі не потрібна.

Так що йди звідси разом зі своєю ріднею. Ви мене знати не хотіли, що тепер раптом змінилося? У мене є батько, а ти мені ніхто»!

Я сама від себе не чекала таких слів. А вже татко мій точно не чекав.

Він вирішив, що може ось так зі мною спілкуватися, не бачачи стільки років. А я вже не та маленька дівчинка, яку він кинув в дитинстві.

Він раптом став якимсь жалюгідним. Став щось бурмотати собі під ніс, а потім попросив у мене грошей — мовляв, хворіє і хоче поправити своє здоров’я.

Я розсміялася йому в обличчя. За усі ці роки він так і не змінився. У людини так і не з’явилися цінності в житті.

Грошей я йому не дала. І совість з цього приводу мене зовсім не мучить. Нехай йде працює або просить у своєї рідні, яку, я теж не знаю, але якої він мене вирішив ткнути.

Повернувшись додому я все розповіла своїм близьким. Але їм було все одно, мої батьки зайнялися сюсюканням з моїми дітьми.

взято

 

Facebook Comments
facebook