дітки

Емоції наших дітей — як на них реагувати

Виховуйте дітей емоційно зрілими людьми. Називайте почуття, розповідайте, звідки вони взялися і що з ними робити. Покажіть, що емоції не вороги нам, що вони не псують, а полегшують нам життя.

Батьки люблять своїх дітей. І ці ж батьки іноді на своїх дітей зляться. Зазвичай батьки намагаються свою злість не показувати. Ну як любляча матуся може відчувати таке «нехороше» почуття? І злість перетворюється в глухе роздратування.

Почуття та емоції дітей

А ще всі люди іноді відчувають страх. Але не визнають його, намагаються не помічати, і страх перетворюється в постійну тривогу.

Смуток часто заїдається шоколадками, булочками та морозивом. Він на час відступає. Повертається і знову «отримує» шоколадку.

Так переживають емоції багато дорослих. А діти?

Людське дитинча з’являється на світ з доданими — вродженими, базовими емоціями. Це страх, злість, смуток, радість і огида. Трохи пізніше приєднуються вина і сором.

Малюкові з народження знаком весь спектр почуттів. Але він ще не знає, про що говорять ці почуття. Тим більше не знає, для чого вони потрібні.

Звідки взагалі ми отримуємо перші знання про цей світ? Наш світ спочатку — це наша матуся або інший значущий дорослий, який за нами доглядає.

Саме ця людина, головна в житті будь-якої дитини, є його дзеркалом — показує реакцію навколишнього світу на те, як малюк виглядає, що він робить і навіть на те, що він відчуває.

У наших древніх предків не було мови, головного засобу комунікації. Емоції та реакція тіла на них — міміка, жести, пози — показували одноплемінникам те, що неможливо було сказати словами.

Це була універсальна, всім зрозуміла мова, що дозволяла спілкуватися задовго до появи справжньої мови.

Так і дитина, яка ще не вміє пояснити словами, що віна злиться, бо впустила іграшку, кричить і тупотить ніжками. І матуся пояснює: «Ти злишся, тому що впав м’ячик».

Вчитися визначати свої почуття і знати, що з ними робити, необхідно так само, як вчитися ходити й говорити. Вміти висловити те, що відчуваєш, словами, іноді більш корисна навичка, ніж навичка читати та писати.

Що відбувається, якщо дитину виховують батьки, бабусі, дідусі, які самі не вміють визначати свої емоції? Багато дорослих вважають за краще не помічати їх, не визнавати й, тим більше, не промовляти словами. У нашій культурі прийнято, до того ж, орієнтуватися на зовнішню оцінку. «Що скаже Марія Олексіївна» часто набагато важливіше того, що відчуваю я сам і мої близькі.

В такому випадку у відповідь на свої почуття дитина отримає спотворене відображення.

Ви напевно чули, а може і самі говорили дітям: «Нічого не страшно! Немає нікого під ліжком! »; «Хіба можна злитися на матусю? Ай як недобре! »; «І чого ти нюні розпустив? Приїде матуся через тиждень! Ти ж з бабусею залишився, ні з чужими людьми! »; «Що ти скачеш, як ненормальна? Чого тут радіти? Звичайна справа!»

Що почує і запам’ятає маленька людина? Що вона буде транслювати у світ, коли подорослішає?

Мої емоції — ніщо. Я нічого не відчуваю. А якщо відчуваю — це неправильно, соромно, це потрібно приховувати. І несе вона це ставлення до себе, своїм і чужим почуттям далі. Своїм партнерам, своїм дітям. А вони ще далі. І так до нескінченності.

А всього-то потрібно знати, що емоції — вроджена здатність живої істоти розуміти свої актуальні потреби. Кожна емоція позначає цілком конкретну проблему.

Страх сигналить про можливу небезпеку і спонукає нас до дії. Навіть в тілі страх відчувається як тремтіння, іноді тільки рух допомагає позбутися від цього неприємного відчуття.

Злість говорить про порушення кордонів і необхідності їх захищати або домагатися бажаного. Хтось робить замах на нашу власність, час, ресурси. Або не дає нам те, що ми намагаємося отримати (ті ж ресурси або час).

Смуток показує нам нашу вразливість, сигналить, що зараз ми в чомусь гостро потребуємо. І закликає знайти це життєво необхідне «щось» і дати його собі. Це якась вкрай важлива нам цінність. Якщо ми не в контакті з нею, нам сумно.

Не ігноруйте свої емоції, не намагайтеся «не відчувати». Поставтеся до них, як до найкращих друзів і головних порадників.

Як багато часу сучасні батьки приділяють навчанню дітей: розвивальні ігри, гуртки й секції, вибір кращої школи та кращого оточення.

І як часто забувають навчити чомусь, що зробить людину щасливою без другої мови й третьої освіти.

Виховуйте дітей емоційно зрілими людьми. Називайте почуття, розповідайте, звідки вони взялися і що з ними робити. Покажіть, що емоції не вороги нам, що вони не псують, а полегшують нам життя.

Поясніть дітям, що емоції не раз підкажуть їм вихід зі складної ситуації й допоможуть «вижити» в міських джунглях, як колись допомагали вижити нашим давнім предкам в джунглях цілком реальних.

взято

Facebook Comments
facebook