про все

Прямота — найкоротший шлях до здійснення бажань

Одна з ознак здорової врівноваженою особистості — це здатність говорити та діяти прямо, просто і відкрито. Без удаваної скромності, без епатажу, без натяків і двозначностей — найкоротшим шляхом до досягнення мети й з найменшими емоційними витратами. Однак, дуже багато людей застряють в тих моделях поведінки, які притаманні швидше дитині, ніж дорослому.

У дітей мало важелів управління навколишнім світом. Вони не можуть вимагати виконання своїх бажань, а прохання виконуються далеко не завжди. Тому діти, копіюючи своїх же батьків, вчаться маніпулювати — отримувати бажане, діючи обхідним шляхом і використовуючи слабкі місця навколишніх людей. Так з’являються сльози, образи, істерики та капризи в усіх можливих проявах.

Аналогічним чином діти надходять, здійснюючи щось неналежне, за що може влетіти від батьків. Замість того, щоб визнати свою провину або помилку, діти шукають можливості уникнути відповідальності. І тут в хід йде брехня, зображення винуватості, симуляція хвороб і інші психологічні ігри в хованки.

Діти дуже слабкі та залежні, щоб прямо протистояти або співпрацювати з навколишнім світом. Значною мірою це відповідальність батьків, які, в силу особливостей своєї психіки, не змогли створити біля своїх дітей відчуття твердого ґрунту під ногами.

Але «хто винен» — це не важливо, оскільки зараз мова йде про людей, у яких дитинство вже далеко позаду, але які так і продовжують спиратися на дитячі стратегії виживання.

  • Там, де для дитини маніпулювання й уникнення відповідальності — це єдиний або найпростіший спосіб досягати своїх цілей, у дорослої людини є маса можливостей діяти безпосередньо і куди більш ефективно.
  • Дорослий може прямо просити, тому що і сам тепер може бути чимось корисний.
  • Дорослий може вимагати й ставити умови, тому що тепер він більш незалежний і у нього достатньо сил, щоб за себе постояти.
  • Дорослий може визнати помилку, тому що ніхто тепер не буде вганяти його в почуття провини, а аналіз і виправлення помилки приносить новий корисний досвід.
  • Доросла людина — сама собі господар, і все життя розстеляється перед ним.

І все ж, як багато навколо людей, дорослих по роках, але інфантильних за вчинками …

Дорослі люди продовжують боятися батьківської розправи, але тільки тепер переносять старі емоції на своїх начальників. Зробивши помилку в рамках службових обов’язків, вони трясуться від страху і шукають можливості звалити провину на когось іншого. Вони бояться тих же хворобливих переживань, які доводилося відчувати, вислуховуючи лайка батьків. Але начальник, адже не один з батьків! — Він виконує свою роботу, так само як і всі інші. Що такого страшного він може зробити?

Якщо відкинути емоційну складову, то помилка — це всього лише помилка.

Її можна виправити або якось компенсувати, і в ній немає нічого такого, через що варто було б втрачати самовладання, засмучуватися чи боятися.

Потрібно брати на себе відповідальність, але для цього не обов’язково трястися від страху або почуття провини. Позбавлять премії, вирахують із зарплати, оголосять догану — якщо така ціна помилки, що такого?

Треба платити за рахунками та жити далі.

У психологічному сенсі, прагнення уникнути відповідальності там, де її можна було б спокійно прийняти й знести, — це дуже енерговитратна поведінка. Так, від відповідальності часто можна вислизнути, але кожен такий маневр створює в душі маленьку пробоїну, через яку витікають сили та гарний настрій. Почуття провини, яке змусило викручуватися і вислизати від відповідальності, нікуди не зникає, продовжуючи точити зсередини.

Те ж саме і з умінням або невмінням прямо висловлювати свої бажання і реалізовувати свої плани. Навіщо ходити навколо, коли можна грати у відкриту? Чого соромитися, якщо більше ніхто не погрожує пальцем і не б’є лінійкою по руках?

І все-таки, дорослі люди часто соромляться вимагати гроші за свої послуги — замість цього вони займаються благодійністю і потім ображаються, що їх використовують.

Соромляться просити про підвищення зарплати, замість цього, прилюдно скаржачись на свої фінансові труднощі.

Соромляться шукати й використовувати для себе можливості просування, тихо і безнадійно сподіваючись, що хто-небудь їх коли-небудь помітить.

Адже саме чесність і прямота у досягненні своїх цілей викликає повагу. Проживаючи життя в страху перед відповідальністю або чекаючи, що хтось добрий почує наші молитви й виконає наші бажання — це далеко не самий веселий спосіб життя.

Діяти прямо і спокійно приймати свої можливі помилки не так вже й складно. Комусь це дається простіше (може бути, їм пощастило з батьками), але якщо така модель поведінки у вас викликає страх, це не означає, що ви приречені. Той урок, який деякі проходять в ранньому дитинстві, вам доведеться вивчити сьогодні, зараз.

Спробуйте, в наступний раз, цілеспрямовано визнати свою помилку перед начальником, клієнтом або хто там стоїть над вами. Зізнайтеся, навіть якщо у вас є можливість уникнути цієї неприємної процедури без будь-яких наслідків. Не потрібно відчувати провину і посипати голову попелом.

Помилка — не привід для винуватості, це всього лише нейтральна обставина вимагає якихось дій, ось і все.

Не потрібно домішувати сюди свої старі дитячі емоції. Скажіть просто — «Я зробив помилку і хочу її виправити».

Або спробуйте прямо заявити про своє бажання. Без натяків, без тиску на жалість, без кривлянь, мукання і підморгування. А якщо бажання можна виконати не кажучи ні слова, — спробуйте зробити це мовчки. Дозвольте собі або змусьте визнати за собою право на бажання і їх виконання. Чому б і ні?

В обох випадках перешкоджати буде тільки страх. Але якщо не замахуватися на якісь виняткові ситуації, через цей страх завжди можна переступити. До того ж, подібні побоювання рідко виправдовуються. Визнання помилки, як правило, не викликає тих наслідків, які лякали, а прямота у виконанні бажань виявляється найкоротшим шляхом до здійснення бажань (хто б міг подумати?)

Спробуйте — результат вам сподобається …

взято

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *